ƒавним-давно, жили були люди. ≤ були вони братами, та ¤кось одн≥ люди п≥шли на сх≥д ≥ стали ворогами решт≥. “ак колись словТ¤ни розд≥лились ≥ виникли р≥зн≥ народи, серед ¤ких ≥ були украњнц≥ ≥ рос≥¤ни. я часто дивлюсь на пол≥тичну карту ™враз≥њ ≥ пост≥йно задаюсь питанн¤м: чому така багата ≥ велика держава прагне загарбати все навколо? „ому ми не можемо бути братами? „ому ми повинн≥ ненавид≥ти друг друга? „ому хтось ≥з нас кращий чи г≥рший?

”крањнський народ н≥коли не в≥в загарбницьких в≥йн, зате вс≥ наш≥ сус≥ди пробували нас загарбати. ÷е ≥ призвело до вираженн¤ у рел≥г≥њ, культур≥, ¤к≥ дуже сильно сповнен≥ плачем. јле н≥коли в ≥стор≥њ людства не було б≥льш тиран≥чного народу, н≥ж рос≥¤ни. ¬они з колиски виховують ненависть до нерос≥йського, чому?

 оли турист прињжджаЇ в ≥ншу крањну, в≥н вивчаЇ мову ц≥Їњ крањни. –ос≥¤ни ж прињхавши в ”крањну вимагають виключно рос≥йськоњ мови. „ому ми повинн≥ пристосовуватись до цих нев≥глас≥в?

–ос≥¤ни не винн≥, њх так виховали стол≥тт¤ пануванн¤ московськоњ ≥мпер≥њ, а украњнц≥ Ц винн≥! ¬инн≥ в тому, що не ненавид¤ть ≥нших, винн≥ в тому, що вони демократи, винн≥ в тому, що не вм≥ють бути жорстокими, винн≥, бо вм≥ють поважати ≥ слухати ≥нших, винн≥, бо прагнуть миру ≥ прагнуть любов≥ м≥ж народами. “ак в б≥са воно нам потр≥бно, коли це н≥хто не оц≥нить, а т≥льки продовжуЇ винищувати нашу культуру ≥ народ? ¬же давно перевелись т≥ патр≥оти, в чињх груд¤х серце, сповнене вогню ненавист≥, до вс≥х, хто проти нас. ¬с≥ розум≥ють, що к≥нець наш вже близький, що ми станемо одним ≥з забутих народ≥в, згадки про ¤кий залишатьс¤ у легендах, ¤к≥ будуть переписан≥ на чужий манер, але ми продовжуЇмо прискорювати наш к≥нець: ми вводимо другу державну мову рос≥йську, ми прагнемо зближенн¤, ми ведемо курс на рос≥йську пол≥тику, бо ми демократи ≥ хочемо догодити ус≥м. ћожливо це ще не к≥нець, та коли полумТ¤ нац≥онал≥зму розбурхаЇтьс¤ в наших серц¤х, вже буде п≥зно, вже не буде що будувати, наш≥ руњни не належатимуть нам...