Людина за натурою своєю тварина примітивна, хоча вважає, що вже є вершиною еволюції. Людина така самовпевнена, наче підліток, який думає, що посяг усі істини життя. Завжди, коли вона щось створює, вона ніколи не задумується про наслідки. Колись на уроці біології, ми писали контрольну і в моєму тесті було запитання: “Позитивний вплив людини на навколишнє середовище”. У відповіді я написав, щось таке: “усе що людина робить доброго для Землі має назву на кшталт – “Ліквідація наслідків аварії такої-то”, чи “Охорона тварини такої-то від вимирання внаслідок глобального винищення”. Людина – це жахлива хвороба планети, яка охопила спочатку легені (ліси), потім зачепила печінку (моря) і постійно смокче сили (енергетичні ресурси). У людей немає майбутнього, тому, що вони ніколи не дивляться у минуле. Люди не встигнуть досягти вершини фізичного розвитку і винищать самі себе. Я гадаю, ще років двісті і люди почнуть вимирати. Вже зараз народжуваність на планеті перевищує смертність, а медицина продовжує розвиватись, продовжує збільшувати перевагу народжуваності над смертністю. Мені часом смішно чути: “Сьогодні впав літак – 20 людей загинуло” і коментар до цього: “...який жах”. Цікаво, коли людина каже це, вона має на увазі, що загинуло так багато людей, чи загинуло так мало людей? Звичайно, хтось може заперечити мені, буцімто у цих людей були родичі, діти. Ну то й що, а коли я помру, чи сильно по мені переживатимуть сторонні? То чому я маю переживати за них? Отже, якщо населення буде зростати, значить будуть зростати і потреби в ресурсах, в електроенергії, пальному і, найважливіше, у харчах. А ресурси не безмежні, їх вистачить буквально років на сорок, а потім? А потім почнеться третя світова і населення Землі зменшиться, і вже жити буде легше, але після війни залишаться ображені, які захочуть моральної компенсації. Прикладом цього можуть бути перша і друга світові війни. Друга була наслідком першої, так і внаслідок третьої війни почнеться четверта, але вона буде затяжною і тоді люди деградують, повернуться у ліс. Зараз ми володіємо зброєю жахливою, але ніщо не стоїть на місці, все розвивається, а як відомо “Над чим би не працював учений, а все одно в результаті вийде зброя”. Тому нас у майбутньому чекають більш потужні страшніші бомби і способи ведення бою. Цей процес вже не зупинити і повернути його не можна. Буде так, а от що нас чекає після масового винищення, це вже залежить від тих, хто виживе, вони стануть ковалями нашого майбутнього, у їхніх руках наш добробут і краса нашої нової ери.